Інтерв’ю голови Центрального виконкому політичної партії «Українська платформа», кандидата на посаду Львівського міського голови Олега Павлишина для газети «Експрес».

Кандидат на посаду мiського голови Львова вiд партiї «Українська платформа» вважає: наше мiсто перетворилося на арену боїв за інтереси.

Олег Павлишин — постать для Львiвщини знакова. Один з найактивнiших молодих діячів Української Гельсiнської спiлки часiв боротьби за незалежнiсть — соратник братiв Горинiв i Левка Лук’яненка. Пiсля рокiв партiйної роботи в Києвi повернувся до рідного мiста, щоб зробити його таким, про яке мрiє кожен iз нас.

— Чому пiдтримати саме Вашу кандидатуру на посаду мiського голови i список кандидатiв «Української платформи» до мiськради — в iнтересах львiв’ян?

— Звiсно, з плином часу в життi кожного українця стаються i позитивнi, i негативнi змiни. Проте загалом, якщо порiвнювати нинiшнiй Львiв зі Львовом початкiв української Незалежностi, то ситуацiя виглядає вкрай прикро, порівняно з тим, якою могла б бути до цього часу. У багатьох сферах нашого життя не тiльки не досягнуто логiчного для такого вiдтинку часу прогресу — маємо навiть погiршення. I це не дивно. Якщо пiвтора-два десятилiття тому наше мiсто справдi було українським П’ємонтом, то тепер Львiв перетворився на арену боїв впливових людей за власний iнтерес. Як наслiдок, мiсцева бiзнесово-полiтична елiта воює не довкола вибору кращих шляхів розвитку мiста, а тiльки за своє мiсце у владi. Саме тому ці люди такi агресивнi, саме тому, як виглядає, взагалi не рахуються з коштами на виборчу кампанiю. Iдуть-бо не вписувати своє iм’я в історію мiста управлiнськими талантами на добро львiв’ян, а по Великий Трофей, супроти якого тi виборчi витрати здаються їм дрiбницею. Чиїм же коштом, як наслiдок, здобуваються всi ці наддоходи? Зрозумiло, що коштом львiв’ян. Це якiсть мiської інфраструктури, якої ми не маємо, i сiмейний дохiд, якого недоотримуємо часом у рази.

— I як же повернути історію мiста в iнший бiк?

— Львiв, який довго був центром iдейних пiдходiв у полiтичнiй дiяльностi, на жаль, перестав бути таким. Важливий момент: дуже багато людей дискредитували себе нiби-то не в нацiональному планi, а в моральному. Хоча насправдi це свiдчення їхньої нацiональної деградацiї, тому що щиро любити вишиванку й українську мову у поєднаннi зi злодiйством i здирництвом — це не патрiотизм, це вiд лукавого. Справжнi українцi нiколи не були нацiєю злодiїв i хабарникiв. Якби воїни УПА, котрі вiддали життя за Вкраїну, бачили, що творять їхнi нащадки, то перевернулися б у могилах. Треба наново починати українську справу. Нинi є певна видимiсть демократiї, свободи преси, немає очевидного ворога, як наприкiнцi 80-х, i, вiдповiдно, тяжко об’єднуватися для опору. Нам бракує людей, якi готовi жити для нашої, української громади. Проти цього лиха, цього “внутрiшнього ворога” суспільства боротися найважче. Тому й гасло «Української платформи»: «Вiдвоюємо Україну, починаючи з кожного українця, з кожного села, мiстечка i мiста!»

— А де гарантiя, що представники «Української платформи», прийшовши в мiсцеву владу, не «зiпсуються» так само?

— Дiйсно, пiд час перебування у владi завжди є спокуса — брати хабарi, красти, зловживати службовим становищем. Тому-то, попри достатню кiлькiсть фахiвцiв у бiльшостi полiтсил, маємо таку нiкчемну якiсть управлiння на місцевому i державному рiвнях. Але таргани, як вiдомо, бояться свiтла, i розiрвати цю нинiшню неписану суспiльну угоду про корупцiю можна цiлком успiшно. Для цього «Українська платформа» обстоює створення системи контролю, яка дасть змогу «обійти» проблему людських слабкостей — незалежно вiд того, хто сидить у тому чи тому владному крiслi. Це один з головних напрямiв нашої роботи як на нацiональному рiвнi, так i на мiсцевому — забезпечення контролю громади над владою i впливу на владу.

— Як дiятиме ця система?

— Є п’ять головних крокiв, якi забезпечать успiх. По-перше, кожен мешканець матиме вiльний доступ до всiх фiнансових рiшень i звiтiв. Це справедливо, адже влада витрачає нашi грошi, а не свої. По-друге, у кожного з’явиться можливiсть ознайомитися не тiльки з уже ухваленими рiшеннями, а й iз зареєстрованими проектами ухвал. Бо наразi ми можемо тiльки обурюватися вже прийнятими мiською владою рiшеннями — коли вже запiзно. А маємо право контролювати i впливати на рiшення ще на стадiї їх пiдготовки!

По-третє, повний перехiд на ухвалення рiшень поiменним голосуванням. Громада має право знати своїх “героїв” з депутатськими мандатами. По-четверте, ми добиваємося, щоб особливо важливі рiшення i в радi, i у виконкомi могли бути прийнятi тільки пiсля обов’язкової вiдкритої експертизи та обговорень на громадських слуханнях. А основоположнi для життя громади — на мiських референдумах, як це широко практикують у Європi.

— А грошi на мiськi референдуми де брати?

— Це тiльки на перший погляд здається, що на такi плебiсцити треба витрачати якiсь мiськi кошти. Насправдi ж це спосiб заробiтку для мiста, адже львiвська скарбниця втрачає сотнi мiльйонiв саме внаслiдок практики ухвалення рiшень кулуарно. I п’ята новацiя, яку ми сподiваємося втiлити у життя: щомiсячний звiт мiської влади перед громадою про свої дiї за останнi 30 днiв. Це не дасть можновладцям “розхолоджуватися” у роботi та легко ховати в воду кiнцi своїх оборудок. Притiм цi звiти не повиннi обмежуватися простим опублiкуванням, кожного разу мають бути проведенi громадськi слухання, на яких мiське керiвництво вiдповiдатиме на чіткі запитання львiв’ян.

— Та чи можливо все це здiйснити?

— Риба гниє з голови, а якщо ця голова не гнила i має волю, то може переламати систему. У справжнiсть боротьби з корупцiєю громада повiрить лише тодi, коли намiри досягати у нiй успiхiв мiсцева i державна влади пiдтверджуватимуть реальними кроками, а не лише каранням «стрілочників» для дешевого пiару. Яскравий приклад — нинiшня Грузiя.

Степан МАТВIЙЧУК