Мабуть, сьогодні нікого не здивує, те що найактуальнішими і найболючішими проблемами українського народу є бідність, безробіття, корупція. Саме тому, Закарпатська обласна організація Політичної партії «Українська платформа» провела соціологічне опитування серед мешканців Ужгорода на тему: «Які проблеми турбують ужгородців?». І як не дивно, перше місце посідає корупція. Cьогодні це - основна загроза українській нації, зокрема політичним, економічним, правовим, моральним, культурним засадам її розвитку.

Зробивши певні висновки із соціологічного опитування, ця тема стала предметом роздумів Голови Закарпатської обласної організації Політичної партії «Українська платформа» Сергія Базовкіна. Він поділився з нами своїми думками з цього приводу.

«Корупція – головна проблема сучасної України. Це зрозуміло вже всім. Вона пронизує життя кожної родини: хабарі супроводжують її від пологового будинку до поховання. Корупція пригнічує національну економіку, і є не лише основною, але й єдиною причиною, через яку пробуксовують необхідні реформи житлово-комунального господарства, системи охорони здоров’я, судової та правоохоронної систем та багатьох інших сфер нашого життя.

Виходячи з цього, зрозуміло, що боротьба з таким ганебним явищем, є першочерговим завданням будь-якої державної влади, незалежно від політичних кольорів чи вподобань. Це те, що має об’єднати різні табори політичних партій, якщо вони прагнуть мати підтримку всіх верств населення нашої країни.

На думку Сергія Базовкіна важливим і основним є те, що корупція – вже симптом складних, системних хвороб держави. Намагаючись її подолати, не зачіплюючи основ управління державою, це все одно, що боротися з нежиттю чи температурою: у кращому випадку, ми отримаємо короткочасну видимість покращення. Проте, частіше за все, спостерігається зворотній ефект: корупція тільки посилюється.

Яскравий приклад цьому - події після помаранчевої революції 2004 року. Кавалерійські наскоки на створену у 90-ті роки корупційну вертикаль, обернулись лише дезорганізацією управлінського апарату. Брати хабарі продовжили, проте вже без рамок якихось домовленостей, без санкції керівництва. У результаті корупціонер вже міг гарантувати хабародавцю тільки власну лояльність, а не вирішення питання у цілому. Виникла необхідність платити всім і за все, а загальна сума хабарів від цього багатократно зросла.

Якщо раніше, наприклад, будівельникам було достатньо домовитися з мером для безболісного вирішення своїх питань, то, за нової влади, платити стало необхідно сотням інстанцій та організацій, від того ж мера до «екологів та археологів».

Сьогодні, після президентських виборів, напередодні чергових місцевих виборів, політики знову піднімають прапор антикорупції, як владні, так і опозиційні. Відповідаючи на зростаючий запит суспільства, всі наперебій пропонують найжорсткіші міри по боротьбі з цим злом.

Навесні 2009 року Верховна Рада прийняла рішення про посилення кримінальної відповідальності за хабарництво для ряду категорій державних службовців. Спійманих на цьому прокурорів та суддів тепер вже наказують аж до по життєвого ув’язнення. Влітку 2009 року парламент прийняв пакет з трьох законів – «Про міри попередження та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та «Про внесення змін у деякі законодавчі акти відносно відповідальності за корупційні правопорушення». Відомо, що ці закони розроблені та прийняті у відповідності до рекомендацій Ради Європи. Після вступи їх у силу, в Україні мають діяти норми сучасного європейського законодавства – чиновники та їхня рідня будуть декларувати не тільки власне майно та прибутки, але й витрати.

Проте впровадження у життя цих документів у «чистому європейському вигляді», без реформування державної служби, правоохоронних органів, без належного їх фінансування, призвело б до нового витку корупції, до повної залежності чиновників від правоохоронних органів.

Вступ у дію цих законів у черговий раз перенесено на січень 2011 року, проте тотальна продажність політиків та чиновників - не привід відкладати реальну боротьбу з корупцією на наступний рік.

Зрозуміло, що політичної волі діючої влади, підтриманої опозиційними силами, громадськими організаціями, врешті решт, свідомою частиною суспільства, вистачило б на суттєве покращення ситуації у цій сфері ще задовго до цієї дати.

Крім того, виконання рішень, прийнятих на політичному рівні, має покладатися виключно на адміністративні органи, які організаційно, кадрово та фінансово, які жодним чином не залежать ні від партій, ні від політиків. Що ми маємо на сьогоднішній час? Розгалужену систему політичних квот в уряді, міністерствах та відомствах. Іншими словами: одні і ті ж люди і пишуть закони, і виконують їх, та й ще і контролюють! Це ж комфортний рай для корупціонерів!

Політичні рішення, насамперед про виділення фінансування з державного бюджету та про надання податкових пільг, мають прийматися у рамках прозорої законодавчої процедури, після суспільного обговорення, незалежної експертної оцінки результативності реалізації цього рішення і всіх можливих альтернатив. І ніяк по-іншому!

Потрібна повна заборона на політичну діяльність чиновників. Вони не повинні приймати участь у підготовці політичних рішень, і можуть лише надавати на вимогу аналітичні матеріали про можливість реалізації тієї чи іншої ініціативи та по можливих альтернативах. Наприклад, податкова адміністрація не повинна розробляти Податковий кодекс, це справа не чиновників, а політиків.

Ще одним невисихаючим джерелом української корупції залишається регуляторна система. Наприклад, будь-який підприємець має отримати, у середньому, більше сотні різного роду дозволів від бюрократичних інстанцій на ведення бізнесу. Напрошується один висновок: таку надскладну систему придумали дуже не дурні люди, - вона годує багатотисячну армію чиновників – дозволителів!

Ще більш калорійною годівницею для чиновників є перевірки. За даними Міжнародної фінансової корпорації, кожне українське підприємство перевіряється різними інстанціями у середньому 5,5 разів на рік. Зайве казати, що більша частина таких перевірок має на меті банальне отримання хабара.

Законодавче обмеження та чітке визначення нормативної бази, прозорість та відкритість регулюючих та контролюючих організацій, ліквідація практики платного доступу до державних документів, вимоги яких виконуються чи перевіряються – єдиний шлях до ліквідації корупційного «бєзпрєдела» регуляторів та контролерів.

Українська корупція має ще одну майже унікальну особливість: у нас можливо красти і за законом. По-перше, наші нормативні акти час від часу допускають чиновника до управління різного роду активами (у тому числі і приватними!), не визначаючи жорсткого алгоритму його дій. По-друге, велика кількість законів та підзаконних актів дають широкий простір для корупційних діянь. А, по-третє, самі закони часто-густо суперечать один одному, що дає можливість зацікавленим особам, чиновникам та суддям трактувати їх так, як вигідно.

Ось і виходить, наприклад, що переважна частина рейдерських захватів власності, замовлених банкрутств та інших економічних злочинів формально не є злочинами: на всі подібні дії завжди знаходяться якісь посилання на закони чи постанови. Різні суди по одній і тій самій справі виносять зовсім різні вироки, і у кожного знаходяться свої обґрунтування.

Нам треба зрозуміти, що неможливість викорінити корупцію в країні є прямим наслідком діючих законів. Це, насамперед, означає, що необхідна детальна інвентаризація та експертиза всіх без виключень законодавчих актів. Відповідні методики у світі існують, тут немає що вигадувати. Відпрацьований механізм виділення основних способів, якими нормативно-правові акти породжують корупцію. Треба єдине – політична воля державної влади, підтримана опозицією та суспільством, про що вже йшлося на початку.

Важко повірити, що про існування та високу ефективність застосування таких методик не знає керівництво парламенту та держави. А оскільки знають, але не впроваджують, вочевидь, не хочуть чи бояться. І дійсно, розмахувати лозунгами про боротьбу з корупцією – легко та безпечно. А ось вступити у реальний двобій з системою, яка годує армію чиновників та легіони не чистих на руку бізнесменів, спробувати зруйнувати ринок корупційних послуг, у якому обертаються мільярди доларів – ніхто не наважується. Тим більше, що попутно треба наводити порядок у правоохоронних органах та проводити судову реформу, оскільки без цього корупцію не здолати. У загальному, справа ця дуже важка і доволі небезпечна. ЇЇ може здолати тільки дуже мужня, рішуча і компетентна політична команда на чолі з лідером, що має широкі повноваження та значний мандат довіри народу. «Українська платформа» входить до цієї політичної команди.

Прес-служба Закарпатської обласної організації

політичної партії «Українська платформа»